Психологічна безпека дитини

Відомо, що фізичне здоров'я дитини безпосередньо залежить від її внутрішнього психологічного стану. Саме тому в дошкільних закладах нашої країни велика увага приділяється психоемоційному розвиткові дітей, створенню їм комфортних психологічних умов. Психологічна безпека характеризується через поняття збереження психологічного здоров'я дитини і відсутності психологічної загрози. Причому психологічна безпека розглядається ячк такий стан дитини, коли відбувається її оптимальний психічний та фізичний розвиток і усуваються внутрішні та зовнішні загрози психічному здоров'ю.

Передбачити виникнення небезпеки досить важко. Сьогодні немає обгрунтованої і докладної загальної кваліфікації загроз психологічній безпеці малят та можливих причин їх виникнення. Основні причини загрози психологічній безпеці особистості можна умовно поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини загрози психологічній безпеці дитини

Надмірна опіка над дітьми, що завдає значної шкоди позитивному розвиткові особистості. Дорослі намагаються геть усе робити за дитину, а відтак позбавляють її самостійності й ініціативності, як у діяльності, так і в прийнятті рішень.

Неуважність до дитини з боку батьків, асоціальне сімейне мікросередовище і т.ін.. Неправильна організація спілкування. Переважання авторитарного стилю, незацікавленість дитиною з боку дорослих.

Некоректна поведінка персоналу, який здійснює освітньо-виховний процес і щодня спілкується з дітьми.

Міжособистісні стосунки дітей у групі. Буває так, що дитяче співтовариство ігнорує когось із однолітків, а вихователі цього або не помічають, або не знаходять відповідних засобів, аби дитина не була поза колективом. Уже серед дітей раннього віку часом спостерігаємо брутальність і жорстокість, на що теж немає відповідної реікції педагогів. Несформованість у дітей уявлень про загальні правила поведінки в дитячому колективі.

Ворожість навколишнього середовища. Вона виявляється в тому, що дитині заборонено доступ до іграшок, не продумано кольорове і світлове оформлення простору, відсутні належні умови для реалізації природної потреби у русі, накладаються необгрунтовані заборони, зумовлені псевдо турботою про безпеку дитини.

Невиконання гігієнічних вимог до утримання приміщень і передусім режиму провітрювання. Інтелектуально-фізичні та психоемоційні перевантаження внаслідок нераціонального режиму життєдіяльності дітей, одноманітність повсякденного життя. Нераціональне і малокалорійне харчування, його одноманітність. Недооцінка загартовування, скорочення нормативного часу перебування дитини на свіжому повітрі.

Несприятливі погодні умови.

Внутрішні причини загрози психологічній безпеці дитини.

Звички негативної поведінки, що сформувалися внаслідок неправильного виховання в родині. Такого малюка свідомо відштовхують діти і підсвідомо - дорослі. Усвідослення дитиною свого відставання в тому чи іншому виді діяльності порівняно з іншими дітьми, що призводить до формування комплексу неповноцінності і, зокрема, до зародження такого негативного почуття, як заздрощі.

Відсутність автономності. Залежність в усьому від дорослого, яка породжує відчуття безпорадності, коли дитині доводиться діяти самостійно. Індивідуально-особистісні риси характеру дитини, що сформувалися не без впливу дорослих - нерішучість або, навпаки, звичка постійно бути в центрі уваги.

Патологія фізичного розвитку, наприклад, порушення зору, слуху тощо. Загальною причиною загрози психологічній безпеці дитини є хибні уявлення про навколишній світ, які не дають можливості дитині добре орієнтуватися в ньому.

Отже, діти часто перебувають в стані психоемоційного напруження, що призводить до виникнення у них психосоматичних розладів, які можуть негативно позначитися на самопочутті та поведінці дитини. Саме тому в дошкільних закладах має бути розроблено систему загального та індивідуального психологічного захисту дитини.

Індивідуальну програму психологічного захисту слід складати, беручи до уваги особистісні риси дитини, її досвід, звички, умови виховання в родині. Психоемоційний стан дітей багато в чому залежить від ритму життя, який задається розпорядком дня, де чітко визначається час і тривалість сну, час на приймання їжі, прогулянки, зайняття. Тому для охорони психічного здоров'я дітей треба підтримувати протягом дня баланс різних видів їхньої активності, переважно використовуючи інтегровані заняття, під час яких, аби діти не перевтомлювалися, слід проводити фізхвилинки та фізпаузи. У режимі дня має також виділятися час на профілактично-лікувальні заходи, психотренінги, релаксаційні паузи, відвідування фітобару.

Демонстративна істерика: як реагувати?

Кожна дитина вчиться досягати своїх цілей, шукає різні шляхи, експериментує. Це цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй цих цілей досягти. Як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою?

Головне правило: ні в якому разі не можна піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися дитині, коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань.

Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, всього один раз, і збереження спокою – єдині заходи, які допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити.

Чудовий зразок такої поведінки можна знайти у спогадах дочки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька.

У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що, безумовно, не сприяло поліпшенню її характеру.
Побачивши одного разу один із Асиних “фокусів”, Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько.
На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.
Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.
Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.
Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …

Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Ася сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактною дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими і однолітками, серед яких завжди, впродовж всього свого життя, мала багато справжніх друзів.

В цій ситуації ми побачили, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху:

· він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов);

· був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися вмитися);

· нічого не говорив під час і після істерики;

· був послідовний, не відходив від своєї «методики».

Коментарi